ВИДАЛИТИ ГЛАНДИ І АПЕНДИКС — ЦЕ ВСЕ РІВНО, ЩО ВІДРІЗАТИ КУСОК ІМУННОЇ СИСТЕМИ

Рух наукової думки в ХIХ і ХХ століттях був таким стрімким, що вчені впали в певну зарозумілість. Все, що в устрої людського тіла не знаходило пояснення, негайно оголошувалося рудиментарним, ‘зайвим’: мигдалики, тимус, епіфіз, апендикс.. На початку ХХ століття після відкриття Іллею Мечниковим гнильного бродіння в кишках домовилися до того, що не потрібен і товстий кишечник, і хірурги вирізали його більш ніж у тисячі просунутих прихильників науки…

Але поступово наука реабілітувала «рудименти» один за одним. В даний час українські та американські онкологи прийшли практично до однакових висновків: людей з видаленими мигдаликами (гландами) рак вражає в три рази частіше. Те ж саме, вважають вони, відбувається і з тими, хто позбувся апендикса. Американці, до речі, свого часу більше всіх старалися в боротьбі з «зайвими» органами. Гланди, а заодно і апендикс, вони вирізали підряд всім новонародженим. А коли в 50-х роках минулого століття сталася епідемія поліомієліту, ці дітки хворіли важче і помирали першими.

І ось що цікаво: до моменту призову в армію — видалені виявилися нижчими за однолітків на 20 см, хилі, хворобливі та розумово відсталі. Тоді-то і зрозуміли, що гланди і апендикс відіграють важливу роль в імунітеті. Зараз американські спеціалісти визнають: з мільйона жителів США, у яких мигдалики були видалені, 999 тисячам це було ні до чого. Видалити гланди і апендикс — це все одно, що відрізати кусок імунної системи.

Дослідження показали, що роль мигдаликів – захистити організм від інфекцій. Саме на них осідає більше 70% шкідливих мікробів, що потрапляють в наш організм разом з повітрям. Крім того, мигдалики виробляють біологічні речовини, що допомагають синтезу клітин, які беруть участь у кровотворенні.

У тих, хто розлучився з гландами, розвивається вторинний імунодефіцит (СНІД) — вони частіше хворіють запальними та алергічними захворюваннями верхніх дихальних шляхів (фарингітами, ринітом, синуситом, бронхітом), грипом та іншими захворюваннями. А нещодавно українські вчені заявили, що мигдалики протистоять раку: вивчивши кілька сотень історій хвороб, спеціалісти з’ясували, що пацієнти з видаленими мигдаликами хворіють раком верхніх дихальних шляхів, травного тракту та легень у 3-8 разів частіше, ніж інші. Углиблення в мигдаликах (крипти) виявилися своєрідною лабораторією, де розпізнається антигенний склад того, що потрапляє ззовні (їжі, повітря, мікроорганізмів), і потім утворюються захисні білки.

Вчені виділили з мигдаликів кілька білкових сполук з активними імуномодулюючими властивостями. Вивчаючи їх вплив на ракові клітини гортані та крові людини, з’ясували, що вони здатні вбивати в середньому кожну п’яту таку клітину. Коли ці сполуки вводили тваринам, їх виживаність при пухлинах значно підвищувалася.

Важливо утриматися від операції у найменших і тому, що мигдалики перешкоджають харчовій алергії. Статистика свідчить: 70 відсотків дітей з дисбактеріозом і харчовою алергією не мають мигдаликів.

Вчені прийшли до висновку, що мигдалики, наприклад, відносяться до центральних органів, що управляють місцевим імунітетом слизових оболонок. Крім того, для імунітету вони рівні за значенням таким корифеям як вилочкова залоза і кістковий мозок. Тепер лікарі впевнені, що до досягнення 8-річного віку мигдалики видаляти категорично не можна, а й у більш старшому віці – вкрай небажано. Справа в тому, що слизові оболонки відкривають у складках мигдаликів свого роду пастки для підступних антигенів і одночасно з цим тут же розвиваються особлива різновид В-лімфоцитів, що відповідають за безпеку дихальних шляхів і верхнього відділу травного тракту. Їх розвиток починається вже у 18-ти тижневого плоду, особливо інтенсивно воно в віці з 3 до 8 років, пізніше інтенсивність вироблення В-лімфоцитів йде на спад, але ніколи не припиняється повністю. Крім того, запалення мигдаликів – це свого роду природна вакцинація, що дозволяє організму на довгі роки отримати невразливість до викликавшого запалення антигену, наприклад, стрептококу або певному штаму вірусу грипу. Відповідно, чим раніше видалені мигдалики, тим більш беззахисним виявляється наш організм перед інфекціями слизових оболонок, горла і стравоходу. Цікаво, що видалення мигдаликів у середні віки проводилося просто: лікар виціджував їх нігтями з горла пацієнта.

Схожу функцію несуть і аденоїди. Разом з небними, язиковими та гортанними мигдаликами аденоїди утворюють так зване лімфоїдне кільце Пирогова, замкнуту лінію оборони від інфекції. Витягни одне звено ланцюга — і вся оборона розсиплеться в прах.

І, звичайно, не забудемо про апендикс. У підслизовому шарі стінок апендикса виявлено велику кількість лімфатичних фолікулів, що захищають кишечник як від інфекційних, так і від онкологічних захворювань. За багатством лімфоїдної тканини апендикс навіть іноді називають «кишковою мигдалиною». Це порівняння, яке не хромає: якщо мигдалики в горлі є бар'єром для інфекції, що рветься в дихальні шляхи, то апендикс «гальмує» мікроби, які намагаються розмножуватися в вмісті кишечника.

Вчені з медичного центру Університету Дюка (США) переконалися: апендикс несе важливу функцію – служить депо корисних бактерій, що живуть в кишечнику, допомагаючи формуванню імунітету.

Корисні бактерії, що живуть у нас в кишечнику, не тільки допомагають травленню, але й підтримують імунітет. Вони синтезують антитіла – імуноглобуліни та муцин, які пригнічують розмноження шкідливих мікробів. Але іноді корисні бактерії не можуть впоратися з інфекцією, виникає діарея. Це захисна реакція на інфекцію, при якій хвороботворні бактерії видаляються з кишечника. Однак при цьому виводяться також і корисні. Але частина з них неодмінно зберігається в апендиксі. Вхід в нього дуже вузький – не більше 1-2 мм, тому проникнути туди шкідливим мікробам досить складно. А коли пронос закінчується, корисні мікроби знову заселяють весь кишечник.

Як відомо, лімфоїдна тканина бере найактивнішу участь у всіх без винятку захисних реакціях організму. Її острівці-підрозділи розкидані по всьому організму і контролюють певні його ділянки. Якщо через садно, рану потрапляє вірус, патогенний мікроорганізм, словом, чужорідний антиген, то першим вступить у захисну реакцію найближчий до місця проникнення «диверсанта» лімфатичний вузол. Коли антигенна диверсія масивна і не може бути легко придушена місцевими силами, оголошується загальна мобілізація і в захист залучається вся система імунітету.

Є в організмі такий канал, по якому надходження чужорідних речовин йде регулярно, – це травний тракт. Правда, антигени, що є в складі їжі, перш ніж потрапити в кров, руйнуються до універсальних білків, що не несуть відбитка чужорідної генетичної інформації. І все ж поряд з неантигенними молекулами тут можуть проскочити і антигенні. Ось на цей випадок в кишечнику і «виставлені» лімфоїдні гарнізони: так звані пейерові бляшки в тонкій кишці та фолікули в апендиксі. Але було б неправильно думати, що червоподібний відросток бере участь у захисних реакціях тільки місцевого значення. Завдяки потужному лімфоїдному апарату апендикс стає постійним і активним учасником усіх процесів в організмі, що супроводжуються скільки-небудь вираженою імунною реакцією. Наприклад, клінічні спостереження показали, що у людей з видаленим апендиксом краще йде приживлення пересаджених органів!

Отже, на сьогоднішній день доведені дві основні функції апендикса: по-перше, червоподібний відросток є важливим органом імунної системи, а по-друге, служить місцем розмноження кишкової палички. Ця паличка – найважливіший компонент мікрофлори організму. Без неї неможливе нормальне всмоктування деяких жирних кислот, вуглеводів, амінокислот, нуклеїнових кислот, без неї не синтезується вітамін К і вітаміни групи В, вона бере участь у регуляції водно-сольового обміну, виділяє пептидоглікан, що стимулює нашу імунну систему і виконує ще деякі функції.

Якщо небні мигдалики видалені (або пропустили інфекцію), значить, далі, швидше за все, просто заболіти живіт або розвинеться те захворювання, збудник якого проник в організм. А якщо апендикс відсутній? Тоді збудник піде далі — в пахові вузли. У хворого вони, швидше за все, запаляться, а значить, може настати порушення роботи органів малого таза (т.е. сечостатевої системи), а за цим, у свою чергу, може настати в кращому випадку – запалення сечового міхура або сечовивідних шляхів, а в гіршому – безпліддя.

Тому так необхідно зберегти цей орган імунної системи, а найкращою профілактикою запалення апендикса є правильне, здорове харчування, а також здоровий спосіб життя, відмова від синтетичних ліків і вакцин і т.д.

Важливо пам’ятати, що Бог створив людину в найкращому вигляді, і тільки невігластво призводить до того, що деякі органи оголошуються медиками «зайвими».