Щитовидну залозу можна назвати диригентом всієї ендокринної системи. Так само, як і інші ендокринні залози (епіфіз, гіпоталамус, гіпофіз, підшлункова залоза, парні наднирники та статеві залози), щитовидна залоза виділяє продукти своєї діяльності безпосередньо в кров'яне русло. Тому вона називається залозою внутрішньої секреції, або ендокринною, на відміну від інших, які називаються залозами зовнішньої секреції, оскільки вони виділяють біологічно активні продукти життєдіяльності (ферменти) у зовнішнє середовище через протоки. Це всі травні залози (печінка, підшлункова залоза тощо).
МАРВА ОГАНЯН: ЩИТОВИДНА ЗАЛОЗА - ДИРИГЕНТ ВСІЄЇ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ
Залози внутрішньої секреції відіграють величезну роль в обміні речовин, тобто в забезпеченні життя і здоров'я організму. Саме завдяки продуктам, що виділяються ними в кров – гормонам, – забезпечуються в організмі процеси засвоєння їжі, її енергетичної трансформації, росту і розвитку організму, накопичення м'язової маси, кровотворення, нервової та психічної діяльності і імунітету.
Усі ендокринні залози організму тісно пов'язані одна з одною, і при збоях роботи однієї з них – збільшенні або зменшенні кількості виділюваного гормону – порушується робота всіх інших залоз, адже кожна з них отримує негайно інформацію про роботу своїх «колег» через омиваючу її кров. Крім того, якість і кількість гормонів у крові негайно відображається на нервово-психічному та фізичному статусі людини.
Відомо, що при недостатній роботі однієї або кількох залоз внутрішньої секреції настають важкі фізичні та психічні дефекти, що ведуть до інвалідності (гіпофізарний нанізм – карликовість, кретинізм, безпліддя, хвороба Аддісона).
Щитовидна залоза в цьому ансамблі ендокринних залоз відіграє роль диригента. Вона регулює основний обмін – окислення їжі, теплоутворення, тобто перетворення їжі, прийнятої нами, в енергію або накопичення цієї енергії у вигляді жирових відкладень.
Недостатня її робота
в дитячому віці – це недостатній ріст і психічний розвиток.
У дорослого – це млявість, сонливість, надмірне накопичення жиру і рідини в організмі, знижена температура тіла, слизовий набряк.
Посилена її робота – це надмірне виділення гормону тироксину, в результаті чого хворий збуджений, серцебиття частіше, підвищений апетит і температура тіла (до 37,2–37,4°), але в результаті посилених і безглуздих енергетичних витрат знижена вага тіла. Зовнішнім вираженням захворювання в запущеній стадії є базедовизм (випучені очі).
ВІД ЧОГО ВИНИКАЮТЬ ЦІ БОЛІСНІ СТАНИ, ЧОМУ ЧАСТІШЕ ІНШИХ (ЯКЩО НЕ РАХУВАТИ ДІАБЕТ) ХВОРІЄ ЦЯ ЛІДИРУЮЧА ЕНДОКРИННА ЩИТОВИДНА ЗАЛОЗА, ПО-СПРАВДІ – ЩИТ НАШОГО ОРГАНІЗМУ?
Саме запальний процес у тканині залози – дуже ніжній ячеистій структурі, що має активний обмін, – стає причиною численних вузлів і кіст, що утворюються в ній і викликають збільшення її розмірів і порушення функцій. Недостаток йоду, необхідного для синтезу гормону тироксину в їжі та питній воді, безумовно, сприяє цим порушенням.
Обратний процес, гіперфункція залози – дифузний токсичний зоб – це пряма відповідь її на запальний процес околожелезистих тканин.
Щитовидна залоза розташована в безпосередній близькості від глоткових мигдаликів – скупчень лімфоїдної тканини, що є фільтром внутрішнього середовища і часто запалюються від проникнення в них всякого роду патогенної флори (стрепто– або стафілококова інфекція). Це всім відома ангіна, що настигає нас у будь-якому віці.
Але при наявному в даний час повсюдному ослабленні імунітету тканин стає також дефективним місцевий імунний бар'єр щитовидної залози, а також глоткових мигдаликів, які замість захисту організму від інфекції стають самі розсадником гнійного процесу, оскільки їх лімфатична тканина в результаті частих ангій переплавляється в гнійну.
Лікування антибіотиками робить бактеріальну флору стійкою і сприяє поширенню запального процесу на щитовидну залозу через кровоносні судини, якими вона дуже рясно забезпечена. Настає запалення щитовидної залози – тиреоїдит з подальшим утворенням кіст, фолікул, фіброзних вузлів або, що набагато гірше, злоякісним новоутворенням.
Практично немає людей, хоч раз не захворілих ангіном або не страждаючих хронічним тонзилітом, що означає переродження лімфоїдної тканини мигдаликів у гнійну. Прийнято вважати, що ангіну викликає простуда. Але гній-то (мертва тканина) накопичується в організмі не від простуди, не від мікробів, а від їжі, яку ми їмо, і тільки потім він стає живильним середовищем для цих самих мікробів, сприяючи їх розмноженню і виділенню мікробних токсинів – стрептокінази та інших.
Розмножуючись і активізуючись, вони проникають у тканину щитовидної залози, яка ж теж не є цілком чистою і вільною від розпадних продуктів обміну. Ось і розвивається тиреоїдит – запалення тканини залози, а за ним – вся інша патологія, яка ретельно діагностується і лікується головним чином шляхом видалення частини залози (субтотальна резекція) або окремих вузлів.
Наскільки таке лікування відповідає природі захворювання – судіть самі. Не ліквідується причина захворювання: накопичення гною в глоткових мигдаликах і самій щитовидній залозі, а видаляються наслідки. Операція нерідко стає калічить, і після неї потрібен постійний прийом гормону залози, що веде за собою порушення роботи інших залоз внутрішньої секреції та обміну речовин в організмі.
Рідше виникає гострий тиреоїдит – з опуханням залози, болями в області шиї та високою температурою – після видалення нагноївшогося зуба, наприклад. Такий процес лікують призначенням великих доз антибіотиків і гормонів (преднізолон), що пригнічують запалення.
Без видалення джерела забруднення та інтоксикації пригнічується запальний процес. О результатах нетрудно здогадатися – це хронічні запальні процеси сусідніх із залозою органів: бронхів, легень, грудних залоз, шийних міжхребцевих хрящів (остеохондроз).
Нерідко при хронічному тиреоїдиті призначають внутрішній прийом гормону залози – тироксину, припускаючи зниження її функції. Як правило, це веде до підвищеної дратівливості. Тоді невропатолог призначає заспокійливі нервову систему препарати.
Людина стає вмістилищем ліків і власних відходів, хоча єдине, що потрібно йому при цьому – повноцінний курс очищення з подальшим відновленням клітин і тканин. Ми вилікували гострий тиреоїдит у жінки 46 років протягом чотирьох місяців без єдиної таблетки і ін'єкції, тобто без ліків, тільки шляхом корекції порушеного обміну речовин.
Захворювання почалося після видалення зуба нижньої щелепи. Лікарем-ендокринологом були призначені ударні дози антибіотиків і кортикостероїдів (гормони кори наднирників). Хвора відмовилася від прийому ліків і звернулася до лікаря-натуропата.
В перший же день їй було призначено промивання кишечника, пиття відварів лікувальних трав (м'яти, меліси, подорожника, тисячолистника, ромашки, споришу, толокнянки, шавлії) з медом і соком лимона. На такому «підпороговому харчуванні», виключаючи всяку іншу їжу, хвора провела сім днів (з щоденним двукратним промиванням товстого кишечника). Наступні двадцять днів вона приймала той же відвар і свіжовичавлені фруктові та овочеві соки.
Чудовий лікувальний ефект мають соки цитрусових, кавуна, помідорів, яблучний, морквяно-буряковий з додаванням капустяного, гарбузового з яблучним і соки листових овочів: шпинату, щавлю, бурякової ботви, селери, пастернаку, коріандру, петрушки.
Тверда їжа була виключена, тобто здійснювався універсальний принцип лікування всіх хвороб. Адже відомо, що при відсутності травлення та виділення травних ферментів в організмі активізуються тканинні протеолітичні ферменти, що руйнують з ювелірною точністю хворі, неповноцінні клітини і тканини. Продукти їх розпаду виводяться з організму рясним питтям – кров'ю через нирки і промиванням кишечника через лімфатичні судини, кінцеві капіляри яких виводять продукти тканинного обміну в товстий кишечник.
Через 30–40 днів (в залежності від стану хворого і стадії одужання) в раціон вводяться соковиті фрукти, сухофрукти, протерті овочеві салати, листові овочі, горіхи, рослинна та вершкове масло, висівки, сирі яєчні жовтки – протягом 4–6 тижнів.
Після повторного семиденного сокового харчування раціон розширюється за рахунок вегетаріанських супів, овочевих рагу і каш, зварених на воді з додаванням масла і овочів.
Через чотири місяці жінка була абсолютно здорова. Ще через три місяці вона пройшла іридодіагностику, яка не виявила у неї слідів захворювання щитовидної залози – це виявилося можливим тільки завдяки тому, що природна терапія очищає тканини і клітини організму від патологічної структурної інформації, накопиченої протягом життя.
Точно так же виліковуються дифузний токсичний зоб, вузловий зоб і інша патологія щитовидної залози.
Фіброзні вузли або кісти щитовидної залози розсмоктуються через 6–10 місяців від початку лікування без оперативного втручання. Одночасно очищуються і відновлюються всі інші органи, проходять супутні хвороби: тонзиліт, бронхіт, а також пієлонефрит, гіпертонія, серцеві недомоги, запальні захворювання печінки, жовчного міхура, кишечника.
При вираженому зниженні функції залози значно поліпшується стан хворого і потрібен додатковий прийом дуже невеликої кількості тироксину.
Ось так, природним шляхом, вказаним природою, організм лікує себе, реалізуючи свої можливості саморегуляції, самовідновлення. Тому тільки вивчаючи і пізнаючи закони природи, ми зможемо поставити заслон на шляху катастрофічного зростання захворюваності. А це робиться шляхом реального медичного просвітництва людей, а не лікування хворих у лікарнях.опубліковано econet.ru
З книги "Золоті правила природної медицини" Марва Оганян
https://econet.ru/articles/pochemu-boleet-schitovidnaya-zheleza?fbclid=IwAR1CbB1EnvhnzMw9CKXmMLyP_iO6CH7wq41ZDqjlUyCn6RIuT4o_II2RFMA